Алея памʼяті Первомайської ОТГ
Кононенко Роман Вадимович
Народився 15 грудня 1992 року в смт. Первомайському на Миколаївщині. Навчався у Первомайській ЗОШ.
Після закінчення школи проходив строкову військову службу в Збройних силах України. Після закінчення служби працював на різних посадах у м. Миколаїві.
Призваний на військову службу 24 лютого 2022 року. Займав посаду розвідник-навідник розвідувального відділення розвідувального взводу 2 десантно штурмового батальйону. Військовослужбовець військової служби за мобілізацією.
Від початку повномаштабного вторгення та протягом перших двох місяців, Роман обороняв Миколаївщину (Херсонське кільце) в напрямку м.Херсон. З кінця квітня 2022 року знаходився на Донецькому напрямку, де був важким піхотинцем та розвідником ДРГ.
11 вересня 2022 року загинув у 29 років під час виконання бойового завдання в районі виконання завдань за призначенням в ході ведення бойових дій, в с. Мар`їнка Донецької області.
Поховали загиблого захисника на центральному кладовищі с.Вільшанки (Кіровоградська область).
Роман був справжнім патріотом, сміливо йшов уперед, не боячись ворога.
Присвоєно звання «Герой України» (посмертно).
Дяденко Сергій В’ячиславович
Народився 27 травня 1988 року в СМТ Первомайському.
Провів тут дитинство та юність.
У 2004 році, закінчив 9-А клас, Первомайської школи.
На початку війни Сергій знаходився в селищі. Та лише в березні 2022р. евакуювався разом з родиною до Миколаєва. Згодом виїхав в Івано Франківську область, де став на військовий облік.
З 18.05.2022 року Сергій перебував на підготовці штурмовиків в Житомирі. Подалі в Донецькій області в Слов’янську пройшов медичну підготовку, задля допомоги парамедикам при необхідних ситуаціях.
02.07.22 Сергій Дяденко загинув у селі Долина, Слов’янського району, Донецької області . Загинув чоловік, як справжній Герой.
Сергій був простою людиною, та жив звичайним життям. Мав багато друзів та міг підтримати тих, хто потребував допомоги. Він був як і мільйони Українців проте, став Героем.
Комольцев Сергій
Мати Сергія з Хмелівки. Деякий час родина мешкала в Олевську, де Сергій прожив свої перші два роки. Через аварію на Чорнобильській АЕС, сім’я Комольцевих переїхала до селища Первомайське.
Сергій закінчив дев’ять класів Первомайської ЗОШ. Після навчанн й закінчення Миколаївського професійного училища № 21 та курсів електромонтерів юнак працював 10 років на цукровому заводі ТОВ «Юкрейніан Шугар Ком пан і» у Первомайському.
Проукраїнську позицію на все життя у хлопця сформували його рівненські діди, які пережили сталінські репресії, знали, що таке життя у далекому Сибіру. А він сам під час шкільної екскурсії, у підлітковому віці дав символічну клятву націоналіста і був вірним їй до свого кінця.
У 2014 році, після початку АТО, Сергій, за власним бажанням пройшов військову комісію, отримав повістку і був зарахований на службу до військово-оперативного резерву першої черги Державної прикордонної служби, хоча військова служба за станом здоров’я йому була протипоказана. Чергував на блокпостах біля сіл Чонгар – Макарівка Херсонської області.
Повернувся з війни через рік, отримав захворювання, пов’язане з проходженням військової служби. Працював на заводі.
З 2017 по 2018 знову брав участь у АТО. У 2019-му був у складі оперативно-тактичного угрупування Схід, старший солдат, навідник-оперетор БМП. У лютому 2022 року, після повномасштабного вторгнення росіян, зарахований за призовом стрільцем-снайпером 1-го штурмового взводу.
24 вересня 2022 року, о 6.50 ранку, під селом Новомихайлівка Мар’їнської територіальної громади Донецької області загинув Сергій Комольцев. Похований у селі Хмелівка.
Хоменюк Олександр Павлович
Народився 2 січня 1975 року. Навчався в Бармашівській школі.
Після закінчення, був призваний до лав радянської армії. Після повернення у рідне село, працював у будівельній бригаді. Був майстром у будівництві і любив свою справу.
12 червня 2023 року Хоменюк Олександр був призваний на військову службу. Проходив службу у 2 механізованому відділенні 2 взводу частини А-4395.
Загинув 15 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Синьківка, Купянського району, Харківської області, отримавши кульове поранення.
Храмов Євген Васильович
Народився 21 листопада 1976 року в с. Засілля
Навчався в Засільській ЗОШ, яку закінчив у 1992 році
Захоплювався колекціюванням автомобілей.
До війни Євген Храмов працював на Укрзалізниці .
В березні 2022 році з родиною виїхали в с. Рибаківка Миколаївської області, звідки і був призваний до лав збройних сил України.
Загинув під час артилерійського обстрілу 13 серпня 2022 року.
Сапʼян Олександр Олександрович
Народився 24 лютого 1979 року в селі Засілля Миколаївської області.
Навчався та закінчив у Засільську школу у 1993 році. Після продовжив навчання в Первомайській школі, яку закінчив 1995 році. Навчався в СПТУ 26 на майстра холодильних установок.
Проходив військову службу, а після працював на цукровому заводі.
В 2014 році був мобілізований. Прослужив 1 рік і був демобілізований. Після почав працювати на підприємстві Сандора.
З початком повномасштабної війни пішов добровольцем захищати країну. Через деякий час перевівся в 37ОБрМП ЗСУ.
Загинув 19.06.2023 року під час бойового завдання в районі населеного пункту Велика Новосілка, Донецька обл.
Агняніков Юхим Володимирович
Народився 25 лютого 1987 року в селі Бармашове. Навчався у Бармашівській ЗОШ.
Був мобілізований у квітні 2022 року.
Загинув на Сході України 24.09.2022 року.
Похований у с.Матвіївка Миколаївської обл.
Онищук Олександр Сергійович
Дев’ять років був військовим.
Сержант,посада командир міномета, першого мінометного взводу мінометної батареї військової частини А3821.
Загинув 18 березня 2022 року.
Стащенко Леонід Леонідович
Народився 1 липня 1994 року на Миколаївщині.
В 2011р.закінчив Первомайську ЗОШ .
2011-2016 навчання в Миколаївському НАУ.
У 2016 був призваний на службу в НГУ. Підписав контракт і служив артилеристом в Бригаді Швидкого Реагування в м.Гостомель.
Восени 2021р. демобілізувався.
З 26 лютого призваний солдатом в 79 ОДШБ в/ч 0224.
Бойовий шлях розпочав в Сєвєродонецьку, потім Зарічне, Ямпіль, с.Кримки, Мар’їнка.
Будучи рядовим солдатом командував взводом, пізніше був командир відділення. Загинув під час масованих обстрілів на позиції біля с. Новомихайлівка 1 вересня 2022 року. Мав позивний «RAKETA»
Учасник бойових дій з 2018 року.
Брік Андрій Васильович
Народився в селі Дермань Друга Здолбунівського району Рівненської області. Дитинство провів на Рівненщині. У 1990-х роках разом із родиною переїхав у смт Первомайське Миколаївської обл.
З 1994 р. Навчався у Первомайській ЗОШ. Закінчив дев’ять класів і повернувся на малу батьківщину разом із батьками та рідними. Закінчив Дерманську ЗОШ.
5 лютого 2015 року як доброволець призваний за мобілізацією, старший солдат, снайпер-розвідник 130-го окремого розвідувального батальйону.
Прослуживши чотири місяці, батальйон Андрія зупинився поблизу села Гречишкине Новоайдарського району. 8 червня 2015-го у бойовому зіткненні розвідувальної групи з ДРГ терористів «ЛНР» Андрій Брік зазнав смертельного поранення. Бій, у ході якого застосовувалася стрілецька зброя, тривав 45 хвилин.
В Здолбунові, Здовбиці, Уїздцях, Кунині тіло Андрія люди стрічали на колінах. До Дермані траурна колона під’їхала, коли вже сутеніло. Люди запалили свічечки, біля школи прощалися учні, біля монастиря – черниці та представники духоенства.
11 червня 2015 року Андрія Бріка було поховано на кладовищі в селі Дермань Друга.
Без свого сина лишились мама, без брата – сестра, дружина стала вдовою, а двоє синів – 2011 і 2014 р.н. – зостались без батька-наставника.
Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 р. “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Брік Андрій Васильович нагороджений медаллю “За військову службу Україні” (посмертно).
Україна втратила ще одного патріота з хоробрим серцем.
Філоненко Максим Валерійович
Народився 12 квітня 1977 року. В 1984 році пішов до 1 класу Квітневої загальноосвітньої школи. Після навчався в Новобузькому технікумі механізації та електрофікації сільського господарства на факультеті «Технік-механік», з якого випустився у 1996 році. Після знаходився на автонавчанні у селищі Гайсен звідки був переведений до Одеського автобатальйону на військову службу.
З 1999 року Максим працював у Снігурівській виправній колонії №5 у відділі охорони на посаді молодшого інспектора. Мав звання прапорщика внутрішньої служби. Проходив підготовку в училищі працівників державної кримінальної виконавчої служби України в місті Дніпроджерджинськ Дніпропетровської області. Неодноразово був відзначений подяками і від керівництва училища за показники в навчанні бойової і тактико-спеціальної підготовки, вивчення кримінально-виконавчого кодексу України та за участь у змаганнях з військово-спортивної атлетики з рукопашного бою.
На початку антитерористичної операції Максим Філоненко одним із перших пішов захищати ʼ Батьківщину.
Загинув 05 вересня 2014 року при виконанні бойових завдань в зоні проведення АТО в смт. Мирне, Тельманівського району, Донецької області.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Марквас Ігор Йосипович
Народився 17 жовтня 1967 року в с. Новомиколаївка Жовтневого району Миколаївської області у родині робітників – Йосипа Васильовича та Любові Григорівни Марквас. До навчання в школі відвідував дитячий садочок, а в 1974 році пішов до 1 класу Засільської середньої школи.
Після закінчення школи, у 1984 році, вступив до Одеського національного політехнічного університету на спеціальність «Інженер-машинобудівник». Провчившись два роки, був призваний до лав Радянської Армії. Після закінчення військової служби продовжив навчання у виші, здобув спеціальність і влаштувався на роботу до Снігурівської рембази.
У серпні 2014 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, проходив військову підготовку у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні м. Чернігова. Пройшов відповідну підготовку. Разом з побратимами був направлений у с. Луганське, що поблизу м. Дебальцеве.
Під час виконання чергового завдання біля м. Углегорськ Ігор Марквас прикривав відхід основних військ і був контужений. Відмовившись від лікування у госпіталі, Ігор Йосипович повернувся на передову, мужньо захищаючи свою країну, своїх рідних.
Загинув 12 лютого 2015 року при виконанні бойового завдання в зоні проведення АТО в с. Луганське (біля м. Дебальцеве) Артемівського району Донецької області
Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).